Зака́зн́ик, ка, м.

1) Приказывающій, распоряжающійся; приказчикъ.

2) Заповѣдный лѣсъ. Харьк. Ум. Зака́зничок. Ув. Зака́знище. Заказнище (осаул), вставши рано, кричить під віконце, щоби выйти на панщину. Грин. III. 634.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 45.