Закаблу́к, ка, м.

1) Задникъ (въ сапогѣ). Од Полтави до Прилуки заламала закаблуки. Н. п.

2) Ха́та закабл́уком. Домъ, построенный въ видѣ буквы Г. Лебед. у. Ум. Закаблу́чок. Купив мені черевички, — закаблучки риплять. Грин. III. 654.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 45.