Зазнава́ти, на́ю, є́ш, сов. в. зазна́ти, на́ю, єш, гл.

1) Помнить, знать, узнать. Тепер яка тут глибиня, а прежні годи, скільки я й зазнаю, то тут так тільки поплюски були води. Кобел. у. Батька й матір ледві зазнаю. МВ. ІІ. 35. На таку виїхав гору, що мій батько й я — от уже й постарівся, а не зазнаємо тут води. Рудч. Ск. І. 117. В хаті… що ступнею, то й спіткнешся, — уже й не зазнать, коли долівку мазано. Г. Барв. 31.

2) Испытывать, испытать, извѣдывать, извѣдать. Я роскоші не зазнала, а літа минають. Мет. 59. Ідуть твої марне літа, не зазнаєш свого світа. Чуб. Зазначала я за свій вік усього: і доброго й лихого. Харьк. Наші діди зазнали біди, наші внуки зазнають муки. Ном. 699.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 41.