Заві́шувати, шую, єш, сов. в. заві́сити, шу, сиш и заві́шати, шаю, єш, гл.

1) Вѣшать, повѣсить. Такого дітей, що й гілля не здержало б (як би завісив). Ном. № 13871. А його мила не злюбим, гей повела його въ сад та й завішала. Чуб. V. 804.

2) Завѣшивать, завѣсить; увѣшивать, увѣсить, обвѣшивать, обвѣсить чѣмъ-либо. Він усе просив завісити вікна. Левиц. Пов. 81. Купалочка з купа вийшла та й кропом очі завішала. Мет. 312.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 19.