Заві́дувати, дую, єш, сов. в. заві́дати, даю, єш, гл.

1) Навѣщать, навѣстить, провѣдывать, провѣдать. Нехай мене той завіда, що в полі обіда. Чуб. V. 13. Як но ту ж пеню і стара Чайчиха не завідає нас. МВ. ІІ. 122.

2) Отвѣдывать, отвѣдать. Або води завідаю, або петлі на шию. Ном. № 4086.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 18.