Заво́зити, жу, зиш, сов. в. завезти́, зу, зе́ш, гл.

1) Завозить, завезти куда нибудь далеко. Чоловіче мій, дружино моя! завіз ти мене, де роду нема, де роду нема, та все чужина. Мет. 246. Він не хотів його убивать, да завіз його в ліс. Рудч. Ск. І. 25. Почали дорікати Колумбові, що завіз їх ка-зна куди. Ком. І. 54.

2) Привозить, привезти. Степом їду, — степ широкий, дорога смутненька, — завези мене, сивий коню, де моя миленька. Чуб. V. 241.

3) Ввозить, ввезти во внутрь чего-либо. Завези воза в возівню.

4) Доставлять, доставить, завозить, завезти что по пути. Із Одеси преславної завезли чуму. Шевч. 535.

Завози́ти, жу́, виш, гл. Затаскать, загрязнить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 21.