Завини́ти, ню́, ни́ш, гл.

1) Задолжать. А цибулька ся не вродила, а я довжок завинила. Чуб. V. 1095. Завинив я йому тридцять карбованців. Камен. у.

2) Провиниться. А що ж бо я кому завинила, за що ж мене ала доля побила? Гол. І. 358.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 16.