Зава́лювати, люю, єш, сов. в. завали́ти, лю́, лиш, гл.

1) Заваливать, завалить. Сніг завалить по степу усі шляхи, ні вийти, ні виїхати. Греб. 404.

2) Обрушивать, обрушить. Прийшла додому, піч завалила. Н. п.

3) Переносно — закатывать, закатить. Він як завалив! Онъ какъ закатилъ (о ѣздѣ). Йому як завалили, то мабуть сот кілька. Завали́в пи́ти. Запилъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 12.