Забурти́ти, рчу́, ти́ш, гл.

1) Забить, засыпать, залѣпить. Вікна забуртило (снігомъ), — нічого не видко. Мнж. 130.

2) Воткнуть, вонзить. У серце ніж забуртила. АД. І. 304.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 10.