Забива́ти, ва́ю, єш, сов. в. заби́ти, б’ю́, б’є́ш, гл.

1) Забивать, забить, вбивать, вбить, вколачивать, вколотить. Греблі гатили, кілля забивали. Макс. 1834. 23.

2) Забивать, забить, заколачивать, заколотить. Забити дірку.

3) Ушибать, ушибить, зашибить. Впав та так забив коліно, що й ногою не поворухне. Харьк. Не лізь на колодку, бо заб’єш головку. Макс. 1849. № 26.

4) Убивать, убить. Ой упала Бондарівна близько перелазу: забив, забив пан Каньовський з рушниці одразу. Чуб. V. 427. Я нікого не забив, бо сам душу маю. Чуб. V. 963.

5) Забивать, забить, запугивать, запугать. Так забили бідну дитину, що вона вже всього боїться. Харьк.

6) О запахѣ: заглушать, заглушить. Пижмо хоць едло, та усі зілля забиває. Подол. г.

7) Объ огнѣ: тушить, затушить. Чабани забивають огонь свитами. О. 1862. V. Кух. 31.

8) Только сов. в. О поклонахъ: положить. Забий десять поклонів. КС. 1882. X. 57.

9) — ба́ки. Заговорить, сбить съ толку. Не забивай баки! Мир. Пов. II. 106. Він йому ні в чому не повірить і баки йому заб’є. Кв. II. 202.

10) — в кайда́ни, в коло́дку, в ди́би, в скрепи́цю. Заковывать, заковать въ кандалы, въ оковы. Взяли його в неволеньку, забили в кайдани. Чуб. V. 1018. Да узяли Харька, да узяли батька, да забили в колоду. Мир. Л. сб. 191. Забили їх у диби. Рудч. Ск. І. 210. І вдовиченка-ледащицю забили в скрепицю та й повели до прийому. Шевч. 591.

11) — доро́гу, шлях. Заносить, занести снѣгомъ. Гудили дорогу, забиту та занесену снігом. Мир. Пов. І. 118.

12) — па́мороки. См. Памороки.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 4.