З’ї́здити, джу, диш, гл.

1) Изъѣздить. З’їздили ми Польщу і всю Україну. Шевч. 221.

2) Заѣздить, утомить ѣздой. З’їздив коника, з’їздив другого. Гол. І. 383.

3) Ударить. З’їздив добре по губах. Котл. Ен. V. 67.

З’їзди́ти, джу́, ди́ш, сов. в. з’їхати, з’їду, деш, гл.

1) Съѣзжать, съѣхать, выѣзжать, выѣхать. Инколи трапиться гора, так з неї знов з’їдеш на рівне. Ком. І. 7.

2) Уѣзжать, уѣхать. Паки під той час з’їхали у гостину кудись на чужу сторону. МВ. (О. 1862. І. 97). З’їду я од вас, мамо. Мнж. 38.

3) З’їхати з глузду. Рехнуться. Скажений, ти з глузду з’їхав! Шевч. 300.

4) З’їхати ні на що. Разориться, обѣднѣть. Ном. № 1850.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 155.