Діди́зний, а, е.

1) Унаслѣдованный отъ предковъ, родовой. Що ж було за добре, що ж було за любо у старій дідизній Морозовій хаті. К. Досв. 126.

2) Очень старый. А той Грива був старий дідизний чоловік. К. Орися. (ЗОЮР. II. 201).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 388.