Ду́тися, дму́ся, дме́шся, гл.

1) Надуваться, дуться. «І де вже, сестро, нам (жабам) рівняться (до вола)», казать їй друга почала. А та не слуха…. дметься…. дметься…. Гліб. Дмись — не дмись, волом не будеш. Ном. № 2506.

2) Спесивиться. Багатая, губатая вона к чорту дметься, а вбогая хорошая хоча засміється. Грин. ІІІ. 186. Ой як мені не дутися, що нівощо обутися. Радом. у. Дметься, як шкура на огні. Ном. № 13533.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 458.