Ду́ти, дму, дмеш, одн. в. ду́ну́ти, ну́, не́ш, гл.

1) Дуть, дунуть. Як такий (горішній) вітер дме по снігу або з снігом — ото хуґа. Черном. Дунув вітер по-над ставом. Шевч. 88.

2) Только несов. в. Надувать, пучить. Мовчанка…. черева не дме. Ном. № 1117. Багатство дме, а нещастя гне. Ном. № 1592. См. Дуйнути.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 458.