Дурнува́ти, ну́ю, єш, гл.

1) Дурачиться, шалить. Люде до божого дому йдуть, а ми дурнуємо та пустуємо. Харьк.

2) Быть безъ употребленія. Яке любе місце, та й дурнує: віддали б кому на ґрунт. Камен. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 458.