Дурни́ця, ці, ж.

1) Пустяки, вздоръ. Він дума, що дурниця се. Се дурниця, що мара сниться, а перехрестись та певно й спи. Ном. № 5155. А чоловік дивиться на жидівську щирість, що вони так просять, укинув тії дурниці у голову, про усе забувся, сидить собі та мед горілку попиває. Рудч. Ск. II. 130.

2) Глупый или нехорошій поступокъ. Не хапайсь дурниці, — не будеш сидів у темниці. Ном. № 7068. Чоловіка вік любила, не неслась в дурницю. Мкр. Н. 35. Ой Грицю, Грицю, Грицю, не вдавайся у дурницю, бо дурниця тебе зрадить, що й матінка не порадить. Чуб. V. 1118.

3) Даровщинка. дурни́цею, дурни́чками, на дурни́цю. На даровщинку, даромъ. Що перш дурницею доставалось, то тепер або випросити треба, або купити. Котл. Н. П. 348. Йому б усе дурничками. Ном. № 4632. Ізвик на дурницю. Ном. № 4631.

4) Раст. Vaccinium Myrtillus. ЗЮЗО. І. 740. Ум. Дурни́чка. дурни́чки (какъ нарѣчіе). 1. Попусту, безъ дѣла. Наймити вештались у дворі, одникували од роботи, все длялись дурнички, а воли дурнички, стояли в загороді. Левиц. ПЙО. II. 221. 2. Даромъ. Наїдяться, нап’ються дурнички. КС. 1883. XІ. 505.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 457.