Дур, ру, м.

1) Глупость. З великого рузуму у дур заходить. Ном. № 6359. Панський дур. О. 1861. XI. 109.

2) Одуреніе. До дуру всі тоді пили. Котл. Ен. Дур напав від хмелю. Мкр. Н. 36.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 456.