Дулі́вка, ки, ж.

1) Наливка на грушахъ-дуляхъ. Була й вишнівка, й тернівка, й дулівка. Кв. II. 184. Набалакавшись за дулівкою й медом, вже брався він за шапку. Стор. І. 239.

2) Родъ плахты. Черниг. у. Ум. Дулівочка. Поліз у погріб я дулівки ще вточити; дулівочка-первак така смашна була. Гліб. 44.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 455.