Дука́т, та, м.

1) Червонецъ. От тобі сто дукатів. Рудч. Ск. II. 202. Набив дукатами гаман. К. МБ. III. 241. Як доживе було которий запорожець до великої старости, що воювати більш не здужає, то наб’є черес дукатами…. да іде в Київ бенкетувати. К. ЧР. 84.

2) Жетонъ или монета, носимая женщинами на шеѣ. Гол. Од. 22.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 455.