Дука, ки, м. Князь, знатный господинъ, богачъ. ЗОЮР. І. 21. Пани й панята, дуки, княжата з’їхались труну провожати. К. Досв. 141. Аж ніхто не радиться, не поражається на славную Україну гуляти, тільки радяться три дуки сребраники до Насті кабашної меду да оковитої горілки підпивати: первий дука сребраника ніженьский Войтенко, а другий черніговський Попаденко, а трейтій Грицько Коломієць. Мет. 383.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 453.