Дубі́вка, ки, ж.

1) Родъ дыни. Пішов на свій базарь, купив хліба, огірків, пшенички, диню дубівку. Кв. II. 293.

2) Чернильный орѣшекъ. Камен. у. Вх. Лем. 412.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 452.