Дубле́ний, а, е.

1) Вымоченный въ дубилі. Шух. І. 254. О кожѣ: выдѣланный.

2) Одеревенѣлый, окоченѣлый. Один тільки мови між їми не вів, нікуди й не гляне, зовсім мов дублений. Сніп. 160. Не ворог, хто уже дублений, не супостат, чий труп нікчемний на полі без душі лежить. Котл. Ен.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 452.