Дуби́на, ни, ж.

1) Дубовое дерево. Сюди туди дубину стрепену, — посипались жолудочки в пелену. Чуб. ІІІ. 176. От кріпка дубина, — сокира як од заліза одскакує. Харьк.

2) Дубовый лѣсъ. Сим. 26. КС. 1883. І. 34. Ой з-за гори високої та з зеленої дубини ідуть ляхи на три Шляхи за півтори милі. Н. п. Як були ми молодими, то ходили по дубині у червоних запасках і сивизна на висках. Ном. № 8709.

3) Дубовая палка. От козаки до його з дубинами. ЗОЮР. 284. Ум. Дуби́нка, дуби́нонька, дуби́ночка. Грин. ІІІ. 682. Сим. 26. Між дубинки та ліщинки шматок шкуратинки. Ном., стр. 301, № 379. Ой піду я в дубиноньку спати. Млр. л. сб. 346. Пойду в ліс, вирубаю дубинку. Ном., стр. 295, № 155.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 451.