Дубе́ць, бця́, м.

1) Молодой дубъ. Ой у лісі під дубцем стоїть дівка з молодцем. Грин. ІІІ. 168.

2) Прутъ, палочка. Треба назламувать дубців з усякого дерева. Грин. І. 180. Поэтому также — розга. Не дубцем, так лозиною. Ном. Треба його дубцем бить. Грин. ІІІ. 553. Ум. Ду́бчик, ду́бчичок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 451.