Дрівітня, дрівотня, дріву́тня, ні, ж. Бревно, на которомъ рубятъ дрова, а также и мѣсто, гдѣ оно находится. Хлопці щось робили та й покинули сокиру, устромивши у дрівотню. Кост. (О. 1862. VI. 46). На дрівітні дров ні поліна. ЗОЮР. І. 220. А турки, що тріски на дрівітні, валяються кучами. ЗОЮР. L 291. Чи пересуне що, чи переложить, а сама зирк із комори на дрівотню. Кв. II. 160.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 444.