Дрібота́ти, бочу́, чеш и дріботі́ти, бочу́, тиш́, гл.

1) Говорить очень скоро. Оце було й дивиться він на тебе і дріботить тобі, а дума певно о чімсь другім. Сим. 199. Мовчки слуха, що дріботить йому вона. Греб. 357.

2) Мелко ступать, частить ногами. Цей кінь щось не дурно ногами дрібоче. Як було вдарять музики в струни, Марина не встоїть і не втерпить! Вже й б’є тропака і дріботить. Левиц. І. 12.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 444.