Дріб’язок, зку, м.

1) Мелочь, мелкія вещи. Оце забув купити олії. Стілько дріб’язку було, що як його й не забути: купи соли, купи риби, меду, мила, олії, — от і забудеш що небудь, випаде з голови. Кіевск. у.

2) Маленькія дѣти. Там того дріб’язку повен запічок.

3) Мелкій скотъ. В мене овець ватага, а дійнику без ліку, а дріб’язку як піску. Лавр. 77.

4) На дріб’язок, на дріб’язки поби́ти. Побить на мелкіе кусочки. Грин. II. 243.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 444.