Дру́жба, би

1), ж. Дружба. Услужіте мені службу, покажіте дружбу. Кв. І. 34.

2) об. Одинъ изъ супруговъ; замужняя женщина иди женатый мужчина. Позбірались судді-сенатори, присудили йому жениться, тому молодому князеві, і їде він шукати собі дружби, а за їм великий поїзд. ЗОЮР. II. 61. І ти дружба, і я дружба, — оба ’сьмо сі дружби, ой вже ми ся додружбили вояцької служби. Гол. II. 803. Въ одной сказкѣ употреблено въ устахъ дѣвушекъ о молодомъ царевичѣ повидимому въ смыслѣ: молодой человѣкъ, могущій быть женихомъ: Приходить він до будинок, аж вийде три дочки тиєї баби на рундук…. Який ти, кажуть, дружбо, хороший, да уб’є тебе наша мати. ЗОЮР. II. 51—52.

3) м. Товарищъ жениха на свадьбѣ, приглашенный имъ изъ числа парней; шаферъ. Чуб. IV. 95—96. Иногда это значить тоже, что и дружко. Чуб. IV. 182. Гол. IV. 432. Ум. Дру́жбонько, дружби́ненько. Маркев. 132. Грин. ІІІ. 498. Поглянь, Марусю, на поріг: то йде дружбонько воріг твій, та несе коровай на віці, білеє завивало на тарільці. Мет. 207.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 447.