Доїзди́ти, джу́, ди́ш, сов. в. дої́хати, ї́ду, деш, гл.

1) Доѣзжать, доѣхать, подъѣзжать, подъѣхать. Не доїздячи верстов зо дві чи зо три до Києва, взяли вони у ліву руку. К. ЧР. 3. Не доїздячи Солодьків, коршма стоїть. Св. Л. 169.

2) Наѣзжать, наѣхать. Ой як узяли наші чумаченьки з під байраку виходити, ой як узяли вражі здобишники частом до нас доїздити. Мет. 454.

3) Дої́хати кінця́. Насолить. А вже я тобі доїду кінця! Ном. № 3651.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 412.