Досто́ювати, то́юю, єш, сов. в. досто́яти, то́ю, їш, гл.

1) Достаивать, достоять. І в церкві достояла мов спокійна. МВ. І. 102.

2) Дозрѣвать, дозрѣть. (Конопелькам) не дали вітри да достояти. Грин. ІІІ. 122.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 431.