Доку́чливий, а, е. Надоѣдливый, причиняющій безпокойство. Мир. Пов. І. 134. Докучливі діти у Григора. Камен. у. Докучливе допитування. Мир. Пов. І. 140.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 415.