Про УКРЛІТ.ORG

докучати

Докуча́ти, ча́ю, єш, сов. в. доку́чити, чу, чиш, гл. Надоѣдать, надоѣсть, докучать, докучить, досаждать, досадить. Шевч. 448. Мухи йому не докучають, бо тоді ще ніяка нужа не буває. Осн. 1862. V. А старший хлопчик лазить, голосить та докуча матері. Кв. Та вже ж мені та докучила та чужая та сторононька. Лукаш. 11. Біда докучила. Мет. 66. Я стала докучати своїй матері, щоб дула мені їсти. Рудч. Ск. І. 79. Также безлично. Чуб. V. 10. Повернусь на другий бік, або що, бо вже докучило одним боком лежати. Рудч. Ск. II. 92.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 415.

вгору