Докона́ти, ва́ю, єш, гл.

1) Довести до послѣдней крайности, доканать. Я знаю, братці, рознеслась чутка, що вороги Лисенка доконали, закатували голодом в темниці. Сніп. 45.

2) — свого́. Добиться, достигнуть какой либо цѣли. Та вже бим рачки ліз, а свого доконав. Ном. № 3332. Мушу доконати свого. Н. Вол. у.

3) — свого́ сло́ва. Сдержать свое слово. А чому ж ти свого слова не доконала? Казала, що зробиш та й ні. Мирг. у. Слов. Д. Эварн. Ти, Марусю, неправду сказала, свого слова та й не доконала. Грин. ІІІ. 235.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 414.