Доклада́ти, да́ю, єш, сов. в. докла́сти, ду́, де́ш, гл.

1) Докладывать, доложить, прилагать, приложить. доклада́ти праці, доклада́ти рук. Прилагать трудъ, прилагать старанія. Люде, що в науці кохаються, що звикли не тілько очима дивитися, а ще й докладати розумної праці, щоб вияснити собі усе те, на що дивляться. Дещо. 17. Доклада́ти во́за. Отколотить, убить. Ном. № 13185. Солдатъ. Бываетъ и на старуху проруха. Не потачь, хозяинъ: у каждово есть свои блохи. (О женѣ Михайла Чупруна). Михайло. Борони, Боже! як би я свою підстеріг в чім, — тут би їй і доклав воза. Котл. Моск. Чар., явл. X.

2) Прибавлять, прибавить, дополнять, дополнить. Инчий розважає, а инчий тугу докладає. Черк. у. До книжок докладає своє розумне слово.

3) Излагать, изложить обстоятельно, съ доказательствами. (О терпимыхъ отъ поляковъ и евреевъ притѣсненіяхъ). Козаки и мужики у неділю рано. Богу помолившись, листи писали, і в листах добре докладали, і до пана Хмельницького у Полонне посилали. Дума. Начне їй докладать, бо розумна таки й голова була у його. Стор. МПр. 153.

4) Доклада́ти кому́. Насмѣхаться надъ кѣмъ. Чує, як сміються з його, чує, як докладають йому. Кв.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 413.