Дові́яти, ві́ю, єш, гл.
1) О вѣтрѣ: достигнуть, долетѣть. Туди вітер не довіє і сонечко не догріє. Мил. 182.
2) Окончить вѣять. Коли б Біг поміг довіяти сьогодні ячмінь. Харьк. у.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 404.