Довіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. дові́рити, рю, риш, гл.

1) Довѣрять, довѣрить. К. Псал. 178. І батькові не довіряв. Котл. Ен.

2) Испытывать, испытать. Я довірив попа, який він. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 404.