Дові́льно нар.

1) Всѣмъ доступно для пользованія.

2) Въ достаточномъ количествѣ. Тут таки й на землю довільніш, та й хлопцям буде кращий заробіток. КС. 1885. VI. 345.

3) Произвольно. Він поводиться собі довільно, — як заманеться йому. Бердич. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 403.