I. До́від, воду, м.

1) Доказательство, доводъ. Доводами доведений. Що казати перед громадою, які доводи давати. Мир. Пов. І. 160. Тиха Кирилова мова, щира та тепла порада, розсудливі доводи не раз спиняли гіркі батькови скорботи. Мир. Пов. ІІ. 42.

2) До́від да́ти чому. Управиться, сладить. Не дав доводу ділові. Черк. у. Він готовому доводу не дав, а то щоб придбав ще. Черк. у.

II. До́від, ду, м. = Довідки. Поїхав на довід. Н. Вол. у. Та й пустивсь слідком за нею на розгляд і довід. Мкр. Н. 11.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 403.