Дово́дити, джу, диш, сов. в. довести́, веду́, де́ш, гл.

1) Доводить, довести. От як раз дід довів гайдамаку до тиєї хати. Рудч. Ск. II. 149.

2) Допускать, допустить, доводить, довести. Нехай Господь скарає того, хто довів до того. Ном. № 4109. Бог його зна, до чого мене Бог доведе. ЗОЮР. І. 11. А чи довго матір та ще й доору довести до того, що повірить усьому, що їй стануть росказувати. Кв. Нe довести́. Не допустить, не привести. Не доведи мене до сього, Господи! К. ЧР. 267.

3) Только несов. в. Предводительствовать. Швачка їми доводив. ЗОЮР. I. 135.

4) Доказывать, доказать. Галілей став доводити, що Коперник не дурень і не єретик. Ком. І. 56. А я йому довожу, що все одно. МВ. Прокіп мене розважає, доводить мені, що се лихо дочасне. МВ. (О. 1862. ІІІ. 76).

5) Довести́ до згу́би. Погубить, довести до гибели. Одарка заплакала слізьми та й почала росказувати все: як її замикали на ніч саму у горницю, як страхали і били, як до згуби довели. МВ. І. 72.

6) — до кра́ю, д. краю. Окончить, довести до конца. Доведу уже до краю, доведу, — спочину. Шевч. 206. Треба краю доводити. Шевч.

1) — до пуття́. а) Сдѣлать какъ слѣдуетъ. б) = Доводити до розуму. Не довів тебе до пуття. Св. Л. 99.

8) Дово́дити до розуму. Воспитывать. Батько щоб навчав та до розуму доводив. Кв. Не той тато, що сплодив, а той, що до розуму довів. Ном. № 7236.

9) Довести́ свого. Поставить на своемъ. Жене б він такеньки не обійшов: я б йому довела свого, побачив би він. МВ. 11. 80.

10) — сорома́. Надѣлать сраму, пристыдить. Се чужа сторона доведе сорома. Мет. 196.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 404.