Добува́нка, ки, ж. = Добування.

1) «А як твоя, сину, добувачка в батька?» — Еге, ляща по потилиці дав. Черном.

2) Та не легка й добуванка. Двадцять літ служив-проклинав, а ся п’ятолітня добуванка, так гірша од пекла здається. Черном.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 400.