Добро́, ра́, с.

1) Добро, благо. Лихо не без добра. Ном. № 4900. Добра твого (Боже) язик переказати не може. Чуб. ІІІ. 17. За мов добро — штовх мене в ребро.

2) Имущество. Заснув він смачно так, як сплять всі добрі люде, що щиро стережуть добра своїх панів. Г.-Арт. (О. 1861. III). Стали пани-ляха спосіб прибірати: од козацьких, од мужицьких комір ключі одбірати, над козацьким, над мужицьким добром господарувати. Макс. (1819). 75. мн. До́бра. Имѣнія. Не має привлащати добр військових. Не осягли мої варязькі добра князькі підлизи. К. Бай. 28.

3) Довольство. Ой мандрував молодий козак та мандрував зтиха: він не з добра, не з роскошів, а з великого лиха. Н. п. В добрі ся не чує. З те́бе добра́ не бу́де. Изъ тебя ничего хорошаго, порядочнаго не выйдетъ. Ой казали мені люде, що добра з тебе не буде. Ном. № 2907.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 398.