Добача́ти, ча́ю, єш, сов. в. доба́чити, чу, чиш, гл. Видѣть, увидѣть, замѣчать, замѣтить, примѣчать, примѣтить. Старі очі не так добачають, як бачили давно колись. Млр. л. сб. 77. А Катря стоїть коло стіни…. бачу — зомліває. Добачає те й мати. МВ. ІІ. 148. Не добача́ти. Дурно видѣть; не замѣчать. І ноги не держуть, і не дочуваю, і не добачаю. Стор. I. 135. А зо мною зустрінуться, мов не добачають. Шевч. Ти, як дитина, свого лиха не тямиш, не добачаєш. МВ. ІІ. 81.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 396.