Доба́, би́, ж.

1) Сутки. Угор. Дві добі лежав я в ліжку. Як я умру, до візьмеш мене на три доби до церкви, і дяк нехай три ночі читає надо мною псалтиру. Чуб. І. 201.

2) Пора, время. Нічної доби з неволі утікали. Дума. Ув обідню добу там і опинивсь. Стор. В таку добу під горою щось біле блукає. Шевч. 26.

3) Возрастъ. Два молодці так вашої доби. Зміев. у. См. Діб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 395.