Ди́вний, а, е.

1) Удивительный, дивный, чудный. Скажу я тобі диво дивноє, що о Петрі Дунай замерзав. Чуб. III. 317.

2) Странный. Дивний чоловік Хведь! Чи він планетник, Бог його знає. Камен. у. То представиться Алкану-пашаті, трапезонському княжаті, молодому паняті, сон дивен, барзо дивен на прочуд. Макс. (1849) 33., Ум. Дивне́нький, дивне́сенький. Приснився мені сон дивненький, що приїхав мій миленький. Чуб. V. 3. Приснився козакові дивнесенький сон. Млр. л. сб. 212.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 382.