Дзи́ґа, ґи, ж.

1) Волчекъ, юла. Крутиться як дзиґа. Ном. № 5756. Біга як дзиґа. ЗОЮР. І. 147.

2) Вертлявый, рѣзвый человѣкъ, непосѣда. Ум. Дзи́жка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 379.