Дзвеніти, ню́, ни́ш, гл.

1) Звенѣть, звучать. Тілько дзвеніло шкло у вікнах. МВ. І. 132. Голос дзвенить. МВ. І. 110. Чи буде лад, чи не буде: в якому у мене усі дзвенить? Ном. № 13397.

2) Жужжать. Дзвенять трутні. Черкас. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 377.