Дзвеня́чий, а, е. Звенящій, звонкій. Чутно її голосок дзвенячий. МВ. І. 97.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 377.