Деру́н, на́, м.

1) Грабитель. Піп-дерун дере і з живого, і з мертвого. Чуб. То такий дерун, що з Xриста зняв би. Ном. № 7409.

2) Взяточникъ.

3) Чесальщикъ шерсти. Вас. 152. Ум. Деруне́ць. Чуб. V. 1164.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 372.