Де́рти, деру́, ре́ш, гл.

1) Разрывать на части, драть. Так дере одежу що страх. Харьк. у.

2) Сдирать, срывать. З одного вола двох шкур не деруть. Ном. № 7472.

3) Грабить. Гайдамаки дерли народ років, може, з десять, аж мандебурія стала. ЗОЮР. 135.

4) Требовать лишнее; брать взятки. У поліції деруть і тепер так, як дерли і перше.

5) Драть, царапать. Проханий кусок горло дере. Ном.

6) Де́рти горобці́в, ластовеня́т и пр. Разорять гнѣзда воробьевъ, ласточекъ и пр. А ти б хотів, щоб інститутки горобців дерли та учились мужичих казок? Левиц. Пов. 151.

7) Де́рти го́рло. Сильно кричать.

8) Де́рти крупи́. а) Превращать зерно въ крупу посредствомъ жернововъ. б) Рождественская игра. О. 1862. IV. 87.

9) Дерка́ч дере́. Коростель кричитъ.

10) Де́рти о́чі. Лѣзть въ глаза. Як сниться хто з померших, то треба на часточку дати, щоб очей не дерло. Ном. № 287.

11) Де́рти пі́р’я. Обрывать бородки перьевъ. Усю зіму пір’я дерла — так надокучило, за те подушки м’які будуть. Васильк. у.

12) Обдирать кору деревьевъ. Лика дерти. Ой як підемо у щирі бори да берестоньку дерти. Мет. 466.

13) Де́рти го́лову. Задирать, поднимать голову. (Кінь) дере вгору головоньку. Н. п.

14) — во́вну. Чесать шерсть щеткой съ проволочными крючками. Вас. 152.

15) — мур. Приходить въ отчаяніе. Мати мур дере, в землю вбивається: «Утопила я й твою, й свою головоньку». Г. Барв. 264.

16) Бѣжать сильно. Я берегом деру. Г. Барв. 314.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 371.