Держки́й, а́, е́.

1) Цѣпкій, липкій. Глина держка, добра для муру. Міусск. окр.

2) Стойкій, устойчивый; о суднѣ также: поднимающій много грузу. Це держкий човен: хоч би ми й усі посідали, то здержить. Харьк. г.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 371.